Максим Кривцов «Далі» загинув у 33, це проклятий вік для поетів. 2024 черговий кривавий рік для тих, хто у війні. Але поезія від того набирається сили. Як фіалки, образ яких став останнім поетичним рефреном до пам’яті про Максима Кривцова.
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої зміні речі та екіпу передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті розквітнути фіалкою.
Далі любив усі квіти, але фіалки – це весна. Цей текст він написав в очікуванні смерті. Вона неминуча. Ось-ось. Його вірші – це як кіно, тому що ти потрапляєш у цей світ, в якому жив поет. Максим тонко відчував його, а йшов у пекло. Українці вірять, що навіть після смерті ми знайдемо життя: та скоріше б весна щоб нарешті розквітнути фіалкою.
22 січня у день народження Максима і у День Соборності України вчитель української мови та літератури Рівненського ліцею №22 разом з учнями 9-В класу підготувала та провела патріотичну годину вдячності «Соборність в душах, єдність у серцях!».
